згорнути
Ще раз про Ющенка, ще раз про Бандеру
Впродовж кількох останніх днів мені доводиться коментувати для мас-медій указ Ющенка про присвоєнню Бандері звання Героя України. Оскільки більшість з них записують з телефону, але не всі з них дають мені авторизувати інтерв’ю, боюся, що можу стати жертвою журналістської недобросовісності. Тому вирішив тут дати свою позицію так, коли б давав своє інтерв’ю на папері.
По-перше хочу сказати про самого Бандеру. Як і більшість національних героїв, він є «містером 10.000 вольт»: хто його торкнеться, того вдарить струм гострої критики, при чому з усіх можливих сторін. Творення одної нації майже завжди відбувалося коштом руйнування інших. Тому зазвичай герой для одних є антигероєм для інших. Надто якщо обидві нації були історичними сусідами, а тому їхні стосунки позначені всіма «приємностями» сусідського співіснування. Відповідно, Кромвель розділяє англійців й ірландців, Суворов – росіян і поляків, Хмельницький – українців і євреїв і т.п.
Особливістю Бандери є те, що він не лише віддаляє українців від майже всіх географічних й історичних сусідів – поляків, росіян, євреїв (а навіть німців та більшість європейських країн, які не знають і не розуміють тонкощів усього того, що робилося на Східному фронті у 1939-1945 роках) – Бандера ділить ще й самих українців. При чому йде мова не тільки про звиклі поділи «Схід-Захід», «галичани – не галичани», але й про розколи всередині націоналістичного табору. Досить сказати, що принциповими супротивниками Бандери були навіть люди, яких у 1930-ті роки єднали з ним традиції спільної національно-визвольної боротьби і які героїчно підставляли своє життя під смертельну небезпеку: Микола Лебедь, Дарія Ребет, Євген Стахів, Ірена Козак. Сміливо можна сказати, що зараз немає жодної іншої української історичної фігури, яка би так радикально і гостро розділяла українців на різні і то принципово ворожі між собою табори. Навіть Мазепа чи Петлюра не несе у собі стільки роз’єднавчого потенціалу, що Бандера. Тому проголошення Бандери Героєм з боку Ющенка є або актом надзвичайної мужності, або ж крайнього безрозсудства.
Тому, по-друге, наказ Ющенка стосується не так Бандери, як самого Ющенка. Коли півроку тому мене спитали, чи дасть Ющенко звання Героя Бандері перед президентськими виборами, я відповідав, що це було б для нього політичним самогубством. Я не помилився: Ющенко присвоїв Бандері Героя аж після того, коли програв вибори. Нагадую: минулий рік був роком Бандери, і в Ющенка було 365 нагод зробити те, що він зробив лише (чи аж) тепер. Його чекали на акціях, пов’язаних з пам’яттю Бандери, і у Львові, і в Івано-Франківську. І кожен раз він там не з’являвся, хоча мав «ось-ось» приїхати.
Тому запізніле визнання Бандери Героєм виглядає як гучне траскання дверми свого президентського кабінету перед тим, як полишити його назавжди. Особливо, якщо при цьому можна прищемити пальці Юлії Тимошенко, своєму головному супернику. Не секрет, що Тимошенко тримається подалі від історичних суперечок – як, зрештою й усі, лідери президентських перегонів. Проголошуючи Бандеру Героєм, Ющенко свідомо чи несвідомо провокував ситуацію, коли журналісти могли б спитати прем’єр-міністра, що вона думає з цього приводу. Будь-яке висловлювання Тимошенко «за» чи «проти» неминуче би обтинало у неї голоси у Києві, Центрі чи Заході у момент, коли вона потребує максимальної електоральної підтримки.
По-третє, Ющенка можна підозрювати багато у чому – але не секрет, що на багато речей він уже дивиться з погляду вічности. Тому, якщо й у нього були наміри нашкодити Тимошенко, не думаю, що вони були головними. Від останнього часу Ющенко дедалі частіше промовляє як батько нації. Його логіка проста: щоб зробити з народу націю, треба говорити про історію – і він буде робити це до кінця, незалежно від того, зрозуміють його чи ні (див. його інтерв’ю). Ця логіка зрозуміла. Питання тільки, яку націю він будує. Він прийшов до влади з підтримкою Західної й Центральної України, але обіцяв стати президентом усієї України. Виконання такої обіцянки вимагало би добирати символи, які єднають, а не роз’єднують - або ж принаймні втримують рівновагу.
До прикладу, всі пам’ятають присвоєння Героя Романові Шухевичу. Мало хто, однак, знає, що у той самий час до Ющенка звернулися правозахисники – і то з поважним списком «відсидки» за антирадянську діяльність – з проханням водночас присвоїти звання Героя іншому українському генералові Петрові Григоренкові. Нагадаю: Григоренко був уродженцем Донбасу, перейшов усю війну, а після війни став дисидентом і виступав на захист національних прав українців, євреїв і кримських татар. У святкуванні обох генералів наближалася кругла річниця, і що було би кращим символом возз’єднання України, як посмертне вшанування обох?! Це прохання правозахисників десь загубилося у коридорах влади, й Григоренко так і не став Героєм.
Чому б не надолужити цей шанс 22 січня 2010 р., у день святкування української СОБОРНОСТІ? Адже в українському національному пантеоні є маса фігур родом зі Східної України і які символізують тяглість і соборність українських визвольних змагань – той самий Петлюра, Тютюнник, Греков і т.д. Навіть у найскладніших умовах війни керівництву УПА вистачило розуму, щоб літом 1944 р. призначити головою Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака – уродженця Східної України й ветерана київської Центральної Ради. Чому такого розуму не вистачило Ющенкові у набагато спокійніших обставинах року Божого 2010?
І, нарешті, міжнародний контекст. Для Росії присвоєння звання Героя Бандері – це першокласний подарунок для її ідеологічної війни з Україною. Для Польщі, з огляду на чутливість багатьох поляків до УПА та пам’яті про Волинь, – це черговий аргумент для тих, хто каже, що на Україну не варто розраховувати як на надійного партнера. Не хочу бути неправильно зрозумілим: я не закликаю узгоджувати національних героїв з нашими сусідами. Ми повинні, однак, зрозуміти, що сучасна Європа об’єднана навколо пам’яті про дві світові війни – які вийшли з європейського континенту і які власне цьому континентові завдали найбільшої шкоди. Тому Європа чутлива до всього того, що пов’язане з пам’яттю про Другу світову війну. Якщо ми справді прагнемо до євроінтеграції на ділі, а не на словах, то мусимо зважати на вразливість своїх сусідів – особливо тих, які є нашими єдиними стратегічними партнерами щодо повернення в Європу. Якщо Ющенко й спромігся на присвоєння Бандері титулу Героя, чому б водночас не дати цього звання і Петлюрі, який є символом українсько-польського поєднання?
Все, чого торкнеться Ющенко – боротьби з корупцією, політичних реформ, європейської інтеграції і т.д. – як під поцілунком смерті, стає безнадійно програною справою. Під його поглядом українська нація та її історія скупчилася до маленької вузько-партійної точки, яку він тепер гордо називає своїм історичним світоглядом. Не знаю, чи Тимошенко та Янукович будуть кращими за нього. Майже певно, що ні. Є, однак, велика добра новина у відході Ющенка: після нього на президентських дверях можна повісити великий застережний знак «Так владарювати не можна».
Про москалів ;-)
Дзвінок. Путін знімає слухавку.
- Гальо, пане президенте, ту Місько зі Станіславова! Телефоную, жеби вам вповісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
- Хорошо, Миша. Это важная новость. А большая у Вас армия?
- Ну, зараз… (рахує) Я, Влодко, сусід Стефко і всі, шо ту в преферанс грали. То нас разом вісім.
- Должен признаться, Миша, что у меня в Армии 100 тысяч человек, которые только ждут моего приказа.
- Холєра ясна, я зара вам віддзвоню.
(за якийсь час)…
- Гальо, прошу пана президента, стан війни не скасовано! До нас
приєдналося ше штири хлопаки з сусідньої кнайпи.
- Должен сказать тебе, Миша, что после последнего нашего разговора я
увеличил армию до 200 тысяч человек!
- Най го холєра вхопе! Я ще зателефоную.
(за якийсь час)
- Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся вицофати з тої войни.
- Неужели? Очень жаль. А почему это вы вдруг передумали?
- Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили,
і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 200 тисяч плєнних.
***
Судилися єврей та українець. Судді дали 15 років.
***
Їде гуцул на автівці, на повній швидкості. Дивиться Даішник стоїть. Не тормозить, думає, а не гріх, як зіб’ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- поховайте вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.та чо ж не поховаю,синку.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ше одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
-слава Йсу. Дід обертається
- слава навіки!
- а шо, діду, закопали того?
- та закопав..
- та як закопали, як во він лежит.
- йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара закопаю.
Гуцул подякував і пішов.
В ДАІ б’ють тривогу:
шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно,тільки на цвинтарі лямпа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає.
Приходить на цвинтар,дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі.
Підходить до гробаря і каже:
- ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
- ТА ТИ КУРВО ВЛЯЖЕШСЯ НИНІ ЧИ НЄ? ? ? ! !
***
Створив Господь мавпу. А тодi дивиться - ні, людина все ж краще.
Ну, збирає вiн усiх мавп i каже: щоб до завтра менi людьми стали!
Ну, мавпи цiлу нiч хвости вiдрiзали, голились, зрештою, прокидається Господь - краса!
Живуть люди у бiлих хатах iз вишневими садочками, хрущi над вишнями гудуть i т.д. Але що це? Деякi мавпи все ще у лiсi по деревах стрибають!
Ну, вiн як гримне на них: “Я Господь ваш, я вас створив, як ви смiєте не пiдкорятись словам моїм?!”
Мавпи перелякались, поховались у кущах, аж тодi найсмiливiша вилазить i каже забуханим голосом:
“А мы па-украински не панимаем!”***
В москалів в усіх анекдотах про українців українці скупі і злі. А в українців в анекдотах про москалів москалі зазвичай мертві…
***
Першокласник кримської школи приxодить після уроків додому, та й мовить домашнім по-українськи:
- А в нас в школі всі уроки тепер та по-українськи ведуться. А ще сьогодні після занять ми анкету заповняли, то я в графі національність написав, що я yкраїнець.
Всі очі вилупили…а батько й каже:
-Гаваріш, что yкраінєц тєперь? Ну-ну…Значіт завтра поєдєш в школу не на лєгковушке, а на автобусе, как всє бaндеровци єздят. Понял?
А дідусь і собі:
-А в школу внучєк на завтрак я тебе дам нє 5 долларов,а 1 грівну.Как в украінском банкє,1 к 5-і.Харашо?
А мати:
-Ну вот сейчас Ми будєм кушать осетрінку с крабамі,каторую дядя с Дальнєго вастока прівєз,а Ти будєш кушать картошку,как украінци.Харашо?
Сидять всі їдять…А мати знову,підморгуючи до всіx з усмішкою,та й каже:
-Ну што синочєк,как оно,xарашо бить украінцем,а-а-а?
А той мовчазно так, насуплено та й каже:
-Я…я всього тільки як годину українець, а як вас москалів вже ненавиджу..
***
Зустрічаються двоє жидів.- Куди йдеш?- Вла-вла-вла-вла-вла-штовуватись ди-ди-ди-ди-ктором на-на-на-на-на телебаченні!- Ну, успіху тобі!Через тиждень.- Ну, як, вже працюєш?- Та-та-та-та-та ні! - А-а-а-а-а-а-а-а-нтисеміти і бандерівці навколо!
***
Прийшов дід до священика на сповідь. - Святий отець, грішний я! - І в чому твій гріх, син мій? - Під час Другої світової війни я ховав у себе в підвалі єврея. - Hy, це не гріх, а навпаки - свята справа! - заспокоїв його священик. - Але я змушував його платити мені за постій, - додав дід. - Так, це, звичайно, не добре, але адже і ти ризикував собою, син мій!- Дякую вам, святий отець, але в мене ще одне питання. - Яке? - Чи повинен я сказати йому, що війна вже закінчилася?
***
Ішов москаль із муштри та й зупинився у бабки, а та якраз вареників наварила.
От москаль їсть-їсть та й питає:
- А как же ано празиваєтся?
- Ат, - каже бабка, - жери мовчки собі!
Попоїла москалина, аж пальчики облизала, а тоді:
- Хараши, бабка, тваі жеримовчки, жаль толька, што малавата!
***
Йдуть два куми по дорозі, коли - Вжик!.. - їх обганяє мотоцікліст без голови.
Глянули куми один на одного з подивом та йдуть далі. Коли знову - Вжик!.. - мотоцикліст також без голови. Знову здивувались куми та йдуть далі. В третій раз - Вжик!.. - знову мотоцикліст та знову без голови. Тоді один й каже:
- Слухайте куме, шо це робиться - нічого не розумію?
- Мабуть, куме, вам треба косу на інше плече перекласти...
* * *
Летять на літаку німець, француз та росіянин.
Німець висовує руку із ілюмінатора, через 20 секунд втягує назад і каже:
- Над Німеччиною летимо.
- Чому?
- А бачите вся рука чорна - це дим із заводів Рура.
Через півгодини француз проробляє те ж саме, через хвилину втягує руку і каже:
- Над Францією пролітаємо.
- Чому?
- Відчуваєте, рука парфумом пахне.
Через годину росіянин висовує руку в ілюмінатор і в ту ж секунду втягує назад.
- Ба! А ось і Росія-матінка.
- Але як ти так швидко визначив?
- Годинник поцупили…
***
— Куме!!!
— Га?
— Хто там у тебе верещить?
— Та, москаля спіймали, вбивати будемо!
— То я прийду допоможу, щоб швидше було!
— Приходь, але швидше не треба! Хіба ж ми стаханівці?!
***
Вірменське радіо питають:
- Скажіть, як назвати сина, якщо тато - єврей, мама - українка і обоє націоналісти?
- Ізяслав.
***
Проходить змагання трьох країн на найкращого грабіжника - Росії, Англії, США. Спочатку дали змогу показати свою майстерність Американцям, все як положено - багато охорони біля сейфа. Запустили Американців на 5 хвилин, коли час закінчився пішли перевіряти - Американці украли переважно техніку, різні компи. Так само і вийшло з Англійцями, правда вони вкрали тільки різні коштовності. Накінець запускають Росіян - через дві хвилини після того як запустили їх, охорона чує грубий чоловічий голос
- Іван, а обойі сдірать?
***
Львів. В салон автобуса заходить вуйко, дивиться в кутку сидить негр у вишиванці. Вуйко ошелешений підходить до нього і питає:
- Синку, ти хто?
- Я? Українець!
- А я тоді хто?
- Не знаю… З вигляду - або жид, або москаль.
***
Украiнець пiд час снiданку (кава, круасани, хлiб, масло i джем) бачить москаля, який жуючи жвачу, сiда бiля нього. Наш хлопець iгноруе його, але москаль все одно першим почина розмову. Москаль: Вот вы, украинцы, едите хлеб полностью? Українець: Звiсно. Москаль: (пiсля взриву великого пузиря) А мы нет. В России, мы только едим мякоть. Корку мы собираем в специальный ящик, перерабатываем, превращаем в круассаны и затем продаем. Москаль задоволено посмiхаеться, в той час коли українець мовчки далi iсть свiй снiданок. Москаль: Вы едите джем с хлебом? Українець: Звiсно. Москаль: (пропускаючи жвачку крiзь зуби) А мы нет. В России, мы едим только свежие фрукты, затем собираем кожуру, семечки и качаны в специальный ящик, перерабатываем, превращаем в джем и продаем Украине. Украiнець мовчки ставить чашку з кавою на стiл: А ви сексом займаiтесь в своiй Росiї? Москаль посмiхаючись: Конечно. Укрaiнець: А що ви робите з презервативом пiсля використання? Москаль: Выбрасываем, конечно. Украiнець: А ми нi. В Украiнi, ми збираемо iх в спецiальну скриню, розплавляемо на жуйки продаемо в Росію!
Комендатура:
Керівник проводу: Юрко Назарук
Комендант: Ромко Библюк
Крайовий: Олег Слюсарчук
Наша місія: Творити унікальний простір позитивних емоцій і вражень, робити себе, місто та країну кращими.