Донедавна мало хто знав чи здогадувався, хто криється під псевдо Lion, Petrovich та Defender. Під час інтерв’ю у вже легендарному ресторані „Криївка” Defender – Юрій Назарук та його товариш Lion – Андрій Худо розкрили свої справжні імена. Але третього напарника – Petrovich’а – називати не стали. „У нас така домовленість: кожен за себе говорить сам. І ми уклади пакт щодо розкриття власників. Наразі третій у нас „в тилах”, – одразу попередили бізнес-партнери.
На запитання, чи мали вони досвід роботи у сфері громадського харчування, Назарук абсолютно серйозно зауважує: „Ми маємо досвід у підприємництві й даруванні позитивних емоцій. От вам і весь ресторанний бізнес”.
Це було недавно, це було давно…
Під гучні звуки повстанських пісень Назарук та Худо пригадують недалеке минуле, коли у кожного в голові визрівала ідея про стилізований ресторан, яка об’єднала трьох товаришів у команду. „В один час, в одному місці і просторі зустрілися: людина з ідеєю, людина, яка про це думала, і ще одна людина-інтегратор, яка це все об’єднала докупи”, – розповідає Андрій Худо.
У „позакриївківський” час Андрій працює інвестиційним менеджером у фінансовій компанії. Це його основна робота. Втім, на хобі час теж знаходить. Адже у новоствореній керуючій компанії, яка поки що має ту саму назву, що й ресторан „Криївка”, Худо відповідає за фінансову частину – бюджети, розрахунки, видатки та вимоги до прибутковості закладу.
Його товариш Юрій Назарук, колишній директор „Львівської газети”, – єдиний, хто увесь свій час присвячує ресторанному бізнесу. Він директор „Криївки” та головний креативщик у нових закладах. Оскільки амбіцій у бізнесменів більше, ніж на один ресторан, то вони одразу вирішили створювати мережу. І поки що від свого рішення не відступають. Після „Криївки” у їхньому рідному Львові вже відкрилися „Мазох-кафе” та кав’ярня „Старий трамвай”.
Для останньої спеціально викупили колісну базу від старого трамвая, на яку вже чекала дорога на склад брухту, й за фотографіями відновили і збудували вагончик. Щоправда, сидіння всередині призначені лише для віртуальних подорожей за кухлем пива чи келихом вина.
Вже відкриті та заплановані заклади ніяк не поступаються „Криївці” за увагою до деталей. Якщо у „Криївці” усе, від меню до останньої ложки чи автомата з декорацій, присвячене воїнам УПА, то у „Мазох-кафе”, відповідно, – еротичній тематиці. Заклад містить купу потаємних деталей з еротичним натяком, з туалету можна підглядати за тими, хто спускається чи піднімається сходами, охочим можуть запропонувати приміряти спеціально викувані наручники та нашийник, а меню сором’язливим краще не читати. Втім, у почутті гумору молодим власникам, найстаршому з яких 29 років, не відмовиш. На великому плазмовому екрані показують записи із зали засідань Верховної Ради. „Це найбільше порно в Україні”, – сміється Юрко Назарук.
Жадані протести
Бурхливі емоції – саме те, що супроводжувало відкриття „Криївки” і що вирує навколо неї ще й тепер. Від захоплення до обурення – діапазон відчуттів і настроїв, які досі викликає заклад. Період УПА, як неоднозначної сторінки в українській історії, став ідеєю, що „продає” ресторан.
„Мабуть, очікували такого роду закладу, і він „вистрелив”. Народ, щоб потрапити сюди, стояв у чергах, і досі стоїть. Це так званий вірусний маркетинг, який від людини до людини йде. І це найкраще, що може бути для компанії”, – переконаний Андрій Худо. Найбільшого поширення інформація про „Криївку” набула в українських та російських ЗМІ. З Москви навіть приїздили кілька разів журналісти, аби зібрати про цей заклад матеріал.
Галас у ЗМІ та „вірусний маркетинг” зробили свою справу. У перші місяці роботи біля „Криївки” стояла черга охочих потрапити всередину. Втім, і зараз у вихідні таке трапляється. Назарук пригадує, як нещодавно суботнього дня прийшов на роботу і почав пробиратися до входу. Але його так присоромили за „нахабність”, що він вирішив: краще постояти в черзі.
Не менші емоції викликає і „Мазох-кафе”. Скульптура самого Мазоха відполірована руками тих, хто хоче сфотографуватися з ним та запхати руку до нього в кишеню. Дехто з чиновників вже навіть запропонував закрити заклад „за порнографію”. Андрій Худо з такої реакції лише сміється. Каже, щоразу як відкривається новий заклад, стоїть і черга тих, хто проти цього. От, приміром, „Криївку” хочуть закрити комуністи.
Хлопці вважають, що запорука їхнього успіху – бажання створювати щось цікаве і корисне, використовуючи свої бізнес-навички. А щоб заклади самі себе „просували” в народ без зайвих витрат на дорогі рекламні кампанії, насамперед повинна бути проривна ідея, підкріплена чітким бізнес-планом.
Андрій Худо запевняє, що згідно з їхніми планами і розрахунками заклад вже через місяць після відкриття має починати приносити прибуток. „Якщо цього немає, значить, концепція неправильна, і потрібно все переробляти”, – доводить він.
У рідному місті поки що все йде за планом. Втім, у наполеонівських планах трьох львів’ян – до кінця цього року мати 15 закладів: усі у Львові, за винятком „Криївки” у Києві. Наступного року планується довести їх кількість до 60 і за п’ять років бути присутніми в усіх великих містах України. Причому в інших містах ресторани будуть будуватися на основі легенд про місцевих героїв і цікавих історичних фактах. Швидкість руху завзятих підприємців – новий заклад що три місяці. На літо готують до відкриття п’ять закладів, один з яких – кав’ярня, присвячена гасовій лампі. І це лиш те, про що „вже можна говорити вголос”.
„У будь-якому бізнесі головне – перейти рубіж „три”, – говорить без зайвих емоцій Petrovich, який таки „розсекретився”, приєднавшись під кінець розмови. „Дмитро Герасимов”, – ніскілечки не криючись, представився він. Комерційний директор нафтогазової компанії за основним своїм фахом, у „Криївці” він відповідає за маркетинг, продаж, операційну діяльність. Він навіть не сумнівається у реальності планів трійці.
Сьогодні всі ресторани „Криївки” можна побачити з вежі міської ратуші. І Худо зауважує, що саме вихід за межі добре знаного рідного міста в інші регіони викликає в рестораторів деякі сумніви. Наприклад, чи спрацює львівська ідея у столиці, центрі чи де-небудь на півдні країни. Адже керувати закладами на відстані набагато важче, аніж у межах одного міста чи регіону.
Продовження читайте в №26 журналу „Новинар” від 11 липня
